КАЗКА ПРО САМОТНЬОГО ЇЖАЧКА
(для малюків, яких не приймає дитячий колектив)
У великому й гарному
лісі жив собі їжачок. Та от біда — не мав він зовсім друзів... Сміялися з
нього всі звірята через те, що він не такий пухнастий, як вони. Глузували з
того, що він маленький та сірий, колючий та на коротеньких ніжках, навіть із
того, що коли він згортався клубочком, то був ще й товстий!
Ви навіть уявити собі
не можете, які жахливі прізвиська вигадували для нього щодня звірята: Ведмедик,
Білочка, Зайчик та інші. А одного разу зробили навмисно для їжачка таку
капость: вирили глибоку яму, загорнули її опалим листям та гілками й покликали
їжачка гратися та й заманили до ями. Звичайно, малий впав туди й дуже забив лапку.
А наступного дня звірята ще дужче сміялися з того, що він кульгав на хвору
лапку, й від цього його хода стала схожа на качину. Образився їжачок і пішов
геть у гущавину лісу. Йшов він, йшов та раптом зрозумів, що заблукав. Спробував
визирнути через густу траву, щоб шлях розгледіти, та дарма — лапки ж
коротенькі, та й сам він маленький. Кликати на допомогу нікого, друзів немає...
А звірятам стало
зовсім нічого робити, бо зник той, із кого вони постійно глузували. Знущатися
не було з кого, й недавні друзі геть пересварилися. Вони почали висміювати один
одного.
—Чого це ви з мене смієтеся?! — обурився
Ведмедик. — Я ж не їжачок якийсь! — І раптом Ведмежа зрозуміло та навіть здивувалося,
якими влучними й точними були його слова. Саме в цю мить він опинився на місці
їжачка.
— Клишоногий! Клишоногий! — кричали разом
Білочка та Заєць.
—Припиніть!
Але звірята не
вгамовувалися. Вони знайшли собі нову жертву для своїх негарних жартів.
Зрозумівши це. Ведмедик образився й пішов від них геть.
«Ось і немає в мене друзів, нікому я тепер
не потрібен,— сумував він». Сльози застилали йому очі, й він не помітив, як перечепився
і впав, вдарившись дуже боляче.
—Ой-ой-ой! Як боляче! Допоможіть!
Але довкола було
тихо-тихо, ніхто не поспішав йому на допомогу, і знов він згадав їжачка. Як
йому, мабуть, було боляче й самотньо.
А тим часом їжачок
намагався віднайти дорогу додому. Побачивши Ведмедика він дуже зрадів, що хоча
б хтось нарешті зустрівся йому на шляху.
- «Зараз він почне з мене сміятися, що я такий вайлуватий
та клишоногий»,— подумав Ведмедик. Але замість цього їжачок лагідно посміхнувся
та погладив лапкою забите місце. Біль одразу вщух, а Ведмедику стало дуже-дуже
соромно за свої попередні вчинки щодо їжачка.
— Я ніколи тебе більше не скривджу! —
промовив він. — Що я можу для тебе зробити?
І дізнавшись, що
їжачок заблукав у лісі, з радістю провів його додому. Дорогою вони багато розмовляли
та сміялися. А Ведмедик зробив для себе важливе відкриття, що не обов'язково
насміхатися з того, хто зовні не схожий на тебе для того, щоб розвеселитися.
Наступного дня, побачивши їжачка та
Ведмедика разом,— Білочка закричала:
—Дивіться! Клишоногий розмовляє з
Колючкою!!!
—Які ж вони смішні, хі-хі-хі! — підтримав
її Зайчик.
—Не ображайте мого друга,—заступився за
їжачка Ведмедик. — Якби ви мене не образили, то я б ніколи не дізнався, що їжачок
вміє лікувати хвороби.
—Ну, той що,— вигукнув Зайчик.— Ми зі зрадниками
не граємося!
—Але ж це ви мене образили, а не я
вас,—відповіло Ведмежа, та я на вас зовсім не ображаюся, завдяки вам я
дізнався, що не обов'язково ображати когось тільки за те, що він не схожий на
всіх нас.
—А, ну вас,— вигукнула Білка.— Ходімо, Зайчику,
на пташок колючками кидатися!
—Вони так нічого й не зрозуміли,— зітхнув
Ведмедик.
—Не засмучуйся,— заспокоїв його їжачок. —
Вони все зрозуміють, навіть швидше ніж ти думаєш.
Зайчик та Білочка
ганяли Сороку й не помітили, як опинилися біля лісового болота, і раптом:
«Бульк!» — Зайчик провалився у трясовину.
—А-яй-яй! — закричало злякане Зайченя. —Білочко,
рятуй мене мерщій, бо затягне мене під воду!!!
—От дурник косоокий, де були твої очі? —
вигукнула Білочка. — Як я тебе тепер витягатиму? Ти великий і важчий за мене,
не варто й намагатися,— і обернувшись, пострибала геть.
Бідненький Зайчик, як
йому стало страшно й образливо: «Тепер я втоплюся в цьому болоті і нікому мене
врятувати!».
—Буль-буль, рятуйте, хто може!!! — з
останніх сил закричав Зайчик, вже й не сподіваючись на допомогу.
—Тримайся! Сіренький! — раптом почулося
звідкись.
Зайченя озирнулося й
побачило, як Ведмедик простягнув йому довжелезну палицю.
—Чіпляйся, мерщій!!! — кричав їжачок.
Зайчик навіть опам'ятатися не встиг, як опинився на березі. Адже недарма Ведмідь
вважається найсильнішим у лісі. Зайченя обтрусило мокру шубку й геть стало
схожим на їжачка, бо хутро від води трохи злиплося й тепер стирчало на різні
боки, як голки.
—Який ти кумедний,— засміялися їжачок та
Ведмедик.
—Вирішили мені помститися?— ображено
запитав Зайчик і від сорому за минулі справи опустив очі.
—Що ти,—відповів їжачок,—ми просто
щасливі, що встигли вчасно й змогли допомогти тобі! А сміємося тому, що ти
зараз геть схожий на мене, хі-хі-хі.
—Як то на тебе? — і Зайченя почало оглядати
себе з усіх боків. — Ай справді,— ледь зміг вимовити Зайчик і залився веселим
сміхом, побачивши на що перетворилася його пухнаста шубка.
—Їжачок, Ведмедику, ви не сердитеся на
мене? — раптом запитав Зайчик. — Я так хочу з вами дружити, адже ви врятували
мені життя, навіть не звертаючи уваги на те, що я так погано ставився до вас
обох.
—Зайчику, ми будемо дуже раді з тобою
товаришувати, адже ти знаєш стільки цікавих ігор,— відповів Ведмедик.
І всі разом весело
покрокували на велику галявину гратися. Тим часом Білочка сиділа у своєму дуплі
сама-самісінька. «Як це їжачок міг так довго бути зовсім один, без друзів? —
розмірковувала вона,— мені самій так сумно».
Раптом, почувши
голоси на галявині, вона визирнула з дупла й подивилася вниз. Побачивши, що
їжачок, Ведмедик і Зайчик разом, від здивування ледь не впала додолу. Так і дивилася
на них із відкритим ротом, їй так захотілося погратися з ними, але чомусь саме
зараз їй стало соромно, вона пригадала, як насміхалася з маленького їжачка та
вайлуватого Ведмедика, як покинула напризволяще пухнастого Зайчика на болоті й
зрозуміла, що тепер, мабуть, ніхто з них не захоче з нею дружити. І після таких
думок, заплакавши, повернулася до своєї хатки та й вирішила сидіти вдома.
—Іди до нас, Білочко,— побачивши її,
крикнув Ведмедик, але вона сховалася в дуплі.
Через деякий час їй
стало зовсім нестерпно слухати, як весело граються її колишні друзі. І вона спустилася
до них.
Ти хочеш знати, що
сталося далі?
У лісі з'явилася
команда Рятівників, що поспішають на допомогу тим, хто потрапив у біду.
Рятівники дружать і зараз, тому що в цій команді кожен зайняв своє особливе
місце; кожен знає, що завжди може розраховувати на надійне плече друга; кожен
приймає іншого таким, яким він є.
Якщо проблема стоїть гостро, цю
казку може прочитати вихователь або психолог, обговоривши з
дітьми, наприклад:
—Що я порадив би їжачкові, щоб із нього
не насміхалися;
—Такі їжачки, Ведмедики, Білочки та
Зайчики живуть серед нас, і ми самі можемо опинитися на їх місць Отже, що ми робитимемо,
якщо...
Немає коментарів:
Дописати коментар