КАЗКА ПРО СЕРДИТЕ ЛЕВЕНЯ
(для
агресивних малят)
Жило собі на світі
Левеня, не велике й не мале, руде. Мало гарні жовті очі, довгі жорсткі вуса,
сильні лапи й довгий хвіст. Але було воно дуже-дуже сердите: рідко посміхалося,
нікого ніколи не жаліло, бо вважало, що для того, щоб вирости справжнім Левом,
цього робити не можна.
Одного разу гуляло
Левеня лісом і побачило, як звірята грають у м'яч. М'ячик весело стрибав від
Жирафика до Кабанчика, від Кабанчика до Жабеняти, від Жабеняти до Зебри.
Левеня спритно
вистрибнуло в коло та схопило гарний м'яч лапами. Всі звірята завмерли на місці
від несподіванки.
—Віддай, будь ласка,
нашу іграшку,— попросило Жабеня.
—Не віддам,—
прогарчало у відповідь Левеня.
—Віддай, — попросила
Зебра. Левеня лише похитало головою й гаркнуло ще голосніше.
—Якщо так, — сказав
Кабанчик, — то ми самі заберемо м'яч у тебе!
—Тільки спробуй,—
гаркнуло Левеня й випустило великі й гострі пазури.
—Ось і
спробую,—відповів Кабанчик та й став підходити до Левеняти, роздуваючи ніздрі
на своєму п'ятачку.
—Стій, Кабанчику,
стій,— квакнуло Жабеня,— не треба. Але він того не чув.
Підбігши до Левеняти,
Кабанчик спробував відібрати м’яч.